Думається мені, що світ майбутнього – до зубів мілітаризований світ.
Ера контрольованих роззброєнь минула. Катастрофа з Україною показала, що роззброєння, передусім ядерне, загрожує бути стертим із лиця землі. Безпекові гарантії третіх країн – гімна варті. Максимум, що може тебе захищати, – членство в колективних альянсах. Або власна зброя й оснащеність.
Боюся, саме такі висновки світ винесе з україногеноциду. І почнеться новий виток брязкання оружейністю. Мілітарний світ – некрасивий світ. Світ грубих матерій, світ гіпермаскулінності, світ силачества.
Футуристично я бачу світ майбутнього надміру камуфляжним, однострійним, уніформовим.
Кого вабить парамілітарна естетика – для того гряде справжній рай. Але для сенсотворців, для гуманітарних мислителів, для людей культури, тонкощів, штрихів, смислів – грядуть тяжкі, дискомфортні часи.
Есхатологія прощення, миру, вселенської любові, співіснування різностей – зазнала краху. Вже не працює дипломатія. В безсиллі розписався інститут Церкви. Імпотентними є рухи пацифістського спрямування. Етика ненападу капітулювала.
Світ майбутнього – з кобурою на бедрі, з оптичним прицілом замість мікроскопа, з ракетоносцями й протиракетними комплексами, з військовими базами по всьому периметру основних цивілізацій.
Не ми його придумали. Але нам у ньому доведеться віднайтися. Чи пристосуватися...
(C) Ostap Drozdov