Галицький балак як латина – мова людей, котрих вже не є, але слова та фрази ще живуть в окремих нас, як слухачах тих, хто ще нею розмовляв....
Ми виховані бабцями, народженими на початку 1900-х, для яких балак був рідною мовою і усе дитинство ми прилипали взимку язиком до клямок, їли пироги, крали бонбони з креденца, затикали дірки диктами і казали мішіґіне на ненормальних. Сиділи на бамбетлі ...
Чітко розуміли різницю між нендзою та єндзою, гидували офермами і гроші завжди клали в пулярес.
Ми лазили бо’зна де і бо’зна з ким, але нас ніколи не трафляв шляк.
Нєх тебе кров наґла залєє - казала бабцина сусідка до свого пса ....
Галицький балак стає мертвою мовою, ми ще її розуміємо – але балакати вже нема з ким....
~~~ знайдено і адаптовано/переписано мною
Comments