Взаємна гонка ушкоджень

Нічого ж не помінялося, відколи війна двосторонньо перейшла в фазу гонки ушкоджень. Стійкість тут ні до чого, незламність тут просто супутній продукт, і на кожному згорілому балконі можна розгорнути синьо-жовту фану чи промовити молитву до чудом уцілілого вітражика з Богородицею. Та це не змінить самої логіки гонки ушкоджень.

У гонці ушкоджень безумовну фору має крупніший ворог. Гонка ушкоджень, якщо не хоче перетворитися в емоційний азарт наввипередки, хто кому більше нашкодить, мусить мати суху оцінку релевантності: наскільки заподіяна ворогові шкода співмірна/неспівмірна з отриманою у відповідь шкодою на своїй, унадцятеро меншій, території.

Якщо гонка ушкоджень далека від знаку дорівнює між збитками обох сторін, вона губить прагматичний розрахунок і перетворюється в самоціль. Гравці просто грають, а стратеги тим і відрізняються, що прораховують 3 кроки наперед. У цивілізованому світі це називається «мудрість державника», у нас же це таврується як невіра в себе.

Кожна гра на знищення завжди припускає ймовірність префіксу само-. Наша війна ніколи не була й не буде симетричною й паритетною. Розміри й ресурси воюючих держав неспівмірно диспропорційні. Шкода, завдана меншому противнику, кратно перевищить шкоду, завдану крупнішому, навіть якщо вона й буде безумовно дошкульною.

Гонка ушкоджень за умов об’єктивної нерівності і в територіях, і в далекобійності, і в фізичних можливостях уражати глибокий тил означає дуже просту річ: будь-чия перемога буде лише пірровою, позаяк розмір взаємних ушкоджень наближатиметься до катастрофічних і непоправних незалежно від кінцевого фінішу війни.

Сліпа заруба, хто кому завдасть якомога болючішої та об’ємнішої шкоди, передбачає як завдавання, так і многократне отримання збитків. Нині ти радієш бавовні на болотах, завтра плачеш у Бернардинському дворику. І так безконечно. І так довіку. І на це треба погодитися, щоразу тішачи себе помстою (блекаут в Москві вже був).

Такою є логіка гонки ушкоджень, в якій якраз логіки найменше....

(c) DROZDOV